Зустріч з однокласниками
Зустріч з однокласниками. Вона повертає нас у ті незабутні роки юності, спогади, які так бережемо у пам’яті. І скільки б років не пройшло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча.. Лютнево - зимової днини з усіх-усюд з’їжджалися до села Годомичі колишні учні.
Сльози, посмішки, зойки, здивування, обійми, поцілунки – усе зливалося у єдиний гамір. Сивина посріблила скроні, у словах – виваженість і поміркованість, за плечима – великий життєвий досвід, підростають онуки, а у спогадах – дитинство, безтурботне дитинство.
Подумати тільки, 30,20,10 років тому ці учні закінчили одинадцятий клас загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. с. Годомичі й пішли у світ широкий, кожен своїм шляхом. Хтось досягнув у житті більших успіхів, хтось – менших, та це не затьмарювало радості зустрічі. Позлітаються до рідного села, щоб поспілкуватися, згадати, порівняти, порадіти та посумувати, зустрітись із незабутнім дитинством та юністю, вдихнути та відчути запах рідного краю, запах своєї батьківщини. Але, на жаль, війна, яка шматує тіло України, безжально безпринципно диктує свої умови. Вчорашні вчителі, які вас навчали, сіяли добро, мудрість, знання, змінили парти та підручники, ноутбуки й презентації на автомати, гаубиці, міномети, які дарують нам можливість проводити якісний освітній процес, виховуючи покоління незламних українців. Висловлюємо щире захоплення звитягою наших вчителів, які ціною власного здоров’я й життя бережуть наш спокій, мріючи у снах про рідні домівки, про затишні сніданки, обіди й вечері в родинному колі та якнайшвидше повернення до дошки з крейдою, щоб навчати своїх учнів.
Пориньте у віртуальну зустріч, згадайте вир юнацьких років, шарм першого кохання, тепло своїх учителів.